Урочиста академія

29 червня 2018 року, з благословення єпископа Волинського і Луцького Нафанаїла, священнослужителі Михнівського благочиння (Камінь-Каширський район) відслужили панахиду біля пам’ятника на могилі старшини армії УНР, православного священика Олександра Білецького.
Панахиду очолив благочинний Михнівської округи УПЦ, настоятель громади села Добре протоієрей Володимир Новосад.
Меморіальний надгробний знак був встановлений кількома тижнями раніше, 5 червня, за рахунок благодійного фонду «Героїка». Це перший пам’ятник воякові УНР, який з’явився на території Волині. Як повідомляє Район.Камінь-Каширський, виготовив та встановив цей знак майстер фонду Олег Собченко. На кладовищі у селі Хотешів пам’ятник допомогли монтувати місцеві жителі, у тому числі – духовенство УПЦ.
Митрополит Луцький і Волинський Михаїл здійснив чин освячення пам’ятника на могилі священика Олександра Білецького, який загинув у 1943 році від кулі червоного партизана в церкві.
Владика нагадав, що нинішнє покоління повинне продовжувати справу загиблого духівника-патріота, аби наші землі були вільними, а ми могли розмовляти і молитися українською мовою.
До богослужіння долучилися: декан камінь-каширський протоієрей Володимир Мицько, ратнівський — протоієрей Роман Бодак, старовижівський — Іван Зеленко та інше духовенство, а також представники влади і громадськості.
Урочиста академія про життєвий шлях священика Олександра Білецького, який служив у селі Хотешів Камінь-Каширського деканату і 26 квітня 1943 року був убитий червоним партизаном у храмі, відбулася й в місцевій школі.
Під час заходу владика Михаїл вручив церковні нагороди співробітнику Українського інституту національної пам’яті Павлові Подобєду та директору школи Надії Полюхович.
Отець Олександр Білецький служив Хотешівським парафіяльним священиком з 1935 по 1943 роки. Він народився в 1903 (за деякими джерелами – в 1900) році в Новоград-Волинському повіті в родині священика.
Під час визвольної боротьби українського народу юнак воював у складі Армії УНР у рангу хорунжого 4-го кінного полку 4-ї Київської дивізії. У 1920 році, після окупації України більшовиками, українське військо було вимушене залишити свою територію і відступити за Збруч; серед вояків був також старшина Білецький. З листопада цього року він перебував у таборах для інтернованих вояків армії УНР у Польщі; найбільші табори такого типу були розміщені в Ланьцуті, Александруві-Куявському і Каліші.
У 1924 році, після остаточного розформування Армії УНР і скасування режиму інтегрування, незначна частина вояків осіла на польській території, інші емігрували переважно до Західної Європи, Америки, Австралії або повернулися до УСРР, де вони змушені були перекваліфіковуватися на цивільні професії. Тоді чимало військових прийняло сан священиків. У 1924 р. у священики висвятився й Олександр Білецький зі своїм другом, теж вояком армії УНР – Григорієм Жуковичем. Вони разом навчалися у духовній семінарії і після закінчення, в той самий день, одружилися на сестрах Буйницьких із священицького роду: Олександр – з Неонілою, а Григорій – з Марфою.
Згодом Білецькі оселились у селі Більська Воля на Рівненщині, а на початку 30-х років – у с. Тинне Сарненського повіту Волинського воєводства, де отець Олександр був настоятелем церкви Різдва Богородиці. Польська влада запідозрила священика в членстві ОУН і домоглася виселення його за межі воєводства.
З 1942 року протоієрей Олександр Білецький був благочинним Ратнівської округи, до якої належала й Хотешівська парафія.
Радянські партизани мали свідчення про зв’язки священика з повстанцями, які угруповувались і проходили вишкіл у хотешівських лісах, тому постійно переслідували його і намагалися вбити.
26 квітня 1943 року, на другий день Великодня, під час святкової Літургії, партизани розстріляли отця Олександра. Один із них, уродженець сусіднього села Василь Наумік (на прізвисько Чухрій) в’їхав на коні в церкву і вистрілив у священика. Олександрові Білецькому тоді виповнилося сорок років.